Як керувати диханням під час читання.

Як керувати диханням під час читання.

Дихання — один з головних життєдіяльних актів людського організму. Його виконує людина постійно, у певному ритмі, незалежно від мислительної діяльності. Але дихання є й основою виголошуваного мовлення: звучання, «голос» мовлення починається з вдихання повітря у легені. Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків людського голосу. Диханням теж можна керувати: навмисне дихання (ненавмисне — акт суто фізіологічний) здійснюється з метою видозмін у процесі говоріння, яких потребує текст за змістовими, естетичними та іншими настановами.
      

У процесі дихання активну участь беруть: носоглотка, бронхи, легені, грудна клітка, діафрагма. Щоб їх робота була правильною, вони повинні бути фізично здоровими, розвиненими.     
       Звичайно, дихання формується з часом, зі зростанням людини, адже якість його (глибина, тривалість, довжина паузи тощо) залежить і від віку мовця. Дихання має два основних акти: вдих і видих, якість яких теж відповідно забарвлює звукове мовлення, а пауза між ними є показником характеру дихання — ненавмисне: вдих — видих — пауза; навмисне: вдих — пауза — видих.        

Техніка мовлення складається з таких елементів :     
1)    дихання – фізіологічної основи мовлення;  
2)    голосу – головного інструмента читця;

3)    дикції – чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;         
4)    орфоепії – правильної літературної вимови .
        Коли дитина промовляє перші слова, починається процес удосконалення її мовного апарату. У преважній більшості випадків людина удосконалює свій мовний апарат несвідомо.  
        Однак мистецтво декламації цього не терпить. Важливим фактором у звучанні мови є дихання. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відігравати відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його у процесі мовлення.        
        Дихання – це один з головних життєдіяльних актів людського організму. Головне для читця – вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання повинен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної думки, особливо настроїв, переживань. Процес дихання кожного дещо відмінний: він залежить від напруження голосу, також від тривалості пауз, темпу читання, музичної системи твору і навіть від психофізичного стану читця.
        Основа звукоутворення – дихання. Залежно від того, які саме м'язи беруть участь у роботі дихального апарату, його поділяють на чотири типи фонаційного дихання:     
-        ключичний;
-        грудний;
-        діафрагмальний;
-        комбінований.
       Ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований (грудно-черевний) . Перші три типи вважаються неправильними, останній — правильним.           Вади вимови бувають різного характеру, і виникають вони внаслідок певних органічних (вроджених) і неорганічних (набутих) вад мовного апарату. Неорганічні вади можуть мати той самий характер вимови, що й органічні (гугнявість, шепелявість, гаркавість, сюсюкання тощо). Однак причини їх пояснюються насамперед неправильним засвоєнням засобів артикуляції окремих звуків або недбалим користуванням мовним апаратом чи окремими його складовими частинами. Хиби вимови властиві багатьом дітям. Виправленням їх повинні займатися не тільки медичні установи, а й учителі. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктуються змістом і, таким чином, ділять потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює недоречні паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м'язів) . Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього — невеличка пауза і знову вдих.У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічні й емоційні сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вдихання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря. Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м'язи органів дихання беруть найактивнішу участь у роботі дихального апарату. Дихання, з одного боку, — акт рефлекторний, воно відбувається поза нашою свідомістю, виконуючи функцію газообміну в організмі, а з другого —це процес керований, оскільки пов'язаний з вимовою. Мовлення, читання вголос потребують великої кількості повітря, економного його витрачання і своєчасного, швидкого і непомітного для інших поповнення. Для цього треба привчити мускули грудної клітки не розслаблюватися відразу після видиху, як це буває при акті рефлекторному, а поступово, в міру потреб, підпорядковуватися волі мовця, читця. Все повинно регулюватися дихальним центром головного мозку .                                Поставити голос — це значить розвинути, удосконалити його природні якості в такій мірі, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.               До і після постановки голос читця потребує постійного догляду, щоб не допустити псування і втрати його. Для цього слід дотримуватися певних правил роботи мовного апарату і загальної гігієни голосу, зокрема:                        1. У процесі читання, розповіді не допускати висоти голосу поза межі виробленого, встановленого, можливого діапазону, а також надмірної гучності і тривалості мовлення. Це може призвести до зриву голосових зв'язок.                             

        2. Не допускати простудних захворювань, гострих або хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень тощо. Це може призвести до захворювання органів, які беруть участь у голосоутворенні (гострого, хронічного і професійного ларингіту — запалення слизової оболонки гортані, внутрішніх вузликів на голосових зв'язках), і т. д.                          Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:

·        уміти правильно вимовляти написане (надруковане);

·        співвідносити букви і звуки;

·        знати і правильно застосовувати правила читання;

·        уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;

·        уміти членувати речення;

·        уміти інтонаційно оформляти речення, відрізки тексту.

   Формуванню вмінь і навичок читання сприятимуть вправи, що передбачають:
•співвіднесення значення слова з темою чи контекстом (визначити різні контекстуальні значення одного й того самого слова);
•розширення словникового запасу (порівняти способи творення зазначених слів, назвати частини мови, до яких вони належать); 
•диференціацію граматичних явищ (знайти у тексті речення, які пояснюють дане, тобто передують йому, йдуть за ним);   
•виділення в тексті ключових слів, теми (підкреслити ключове слово в кожному абзаці);         
•контекстуальну здогадку (знайти в тексті незнайомі слова, здогадатися про їхнє значення з контексту);      
•прогнозування на мовному рівні (дати найбільшу кількість варіантів закінчення кожного з початих речень);      
•прогнозування змісту (прочитати заголовок і сказати, про що йтиметься в тексті);
•формування навичок роботи зі словником (скласти схему словникової статті поданих слів);
•поділ тексту на смислові частини (прочитати текст І розташувати пункти плану в потрібному порядку)  ,
•виділення смислових опор у тексті (перечитати абзаци, сформулювати їх основну думку);        
•еквівалентну заміну (об’єднати 2-3 речення в одне, використовуючи потрібні сполучники);      
•перевірку розуміння фактичного змісту тексту (вибрати правильний варіант відповіді з кількох даних•навчання інтерпретації тексту (спростувати думку про те, що.. ),
•визначення пізнавальної цінності прочитаного (де і як можна використати здобуту з тексту інформацію.     
        У процесі навчання ознайомлювального читання доцільно використовувати різні види вправ на:   
•розуміння лексико-тематичної основи тексту (підготувати на основі тексту повідомлення у вигляді телеграми); 
•визначення засобів зв'язку в тексті (прочитати пари речень назвати в другому займенники, які вжито замість підмета першого речення),
•виділення й розуміння структурно-смислових компонентів тексту (розділити текст на смислові частини й озаглавити кожну з них),
•прогнозування змісту (прочитати текст до вказаного місця і висловити припущення, чим завершилася подія прочитати текст до кінця, щоб з'ясувати чи під твердилися припущення)     
•виділення смислових віх у тексті й розуміння окремих фактів (назвати основні проблеми порушені в тексті),      
•встановлення смислового зв'язку між окремими фактами наведеними в тексті (скласти запитання до тексту)   
•смислове об'єднання окремих фактів (сформулювати основну думку тексту),
•контроль розуміння основного змісту (висловити згоду чи незгоду з наведеними у тексті твердженнями)  
Уміння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають.   
•роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),      
•засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,
•визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),
•смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);
•контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).  
     Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:      
•ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),
•узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)
•загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)
•визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),   
•контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)
Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ
•на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;
•читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);      
•читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),  
•виразне читання тексту (прочитати текст в особах).       
Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:      
•впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),
•диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння), 
•розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)

       Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.